Наші знамениті випускники

Нам у житті мало часу для життя...

Іван Васильович Сова

Герої не вмирають!
Вічна слава героям!

Сова Іван Васильович народився 19 січня 1976 року в селі Бригадирівка.  У сім’ї  Сови Василя  Григоровича та Сови Ольги  Григорівни  він був другою дитиною – брат Олександр старший на два роки. Мама на цей час працювала в дитячому садочку майстром по пранню білизни, тато –диспечером у  колгоспі «Маяк» . Батьки збудували будинок і переїхали жити в село Зарічне у 1980 році. Іван ходив у Зарічненський садочок, а в 1983 році пішов у перший клас Козинської середньої школи.  Мав нахили до гуманітарних наук. Як і всі хлопці, любив фізкультуру, а ще музику.   Любов до музики йому передалася від його дідуся  Михалуся Григорія , він грав на гармошці на танцях, по весіллях.    У  четвертому класі Іван сам виявив бажання навчатися у Козинській музичній школі і записався в  клас акордеона ( викладач  Боженко В.Я.). Брав участь у всіх заходах, які проводилися у музичній школі, грав у ансамблі, співав у хорі. Був дуже старанним і відповідальним. Неодноразово нагороджувався грамотами «За відмінні успіхи та зразкову поведінку» . Під час навчання у школі дружив із Джулінським І. , Рослюком С,  Бублеєм Є., Павловим М., Топоровським О. Був спокійний і врівноважений. Після здобуття неповної середньої освіти  з 1991 року по 1995 рік продовжував своє навчання у Рівненському музичному училищі.  По закінченню музучилища пішов служити в армію. Його служба тривала  у Шепетівці півтора року. Під час служби набув військову спеціальність – навідник гранатомета.  Повернувшись із армії , одружився і  працював  по місцю проживання – у Здолбунові вчителем музики.  Сімейне життя не склалось, тому через два роки ( у2000 році) повернувся додому у село Зарічне, забрали пайові наділи і зайнявся фермерським господарством разом з батьками та  братом Олександром.  Вся відповідальність за ведення господарства лягла на Іванові плечі:сіяли зернові, садили буряки, картоплю. Придбали техніку для обробітку землі. Найбільше любив займатися бджільництвом. Розвів пасіку із сорока сімей,  зробив майстерню по виготовленню вуликів,планував збільшувати  сім’ї. Після його смерті всі бджолосім’ї загинули. Батьки зараз відновлюють синову улюблену справу.

     Коли випадала нагода відпочити у свято разом з братом (грав на гітарі) та його дітьми, влаштовували сімейні виступи або вистави для батьків, сусідів та родичів. Любили співати патріотичні пісні. Найулюбленіші «І знову хмари наступили», «Там під Львіським замком».  Завжди був спокійний, врівноважений, ніколи не підвищував голос.  Як говорить Саша,  Іван був дуже добрий та совісний, «погане слово і ворог навряд чи сказав би про нього», вони були один для одного підтримкою та опорою, ділилися всіма радостями та бідами.

     Разом з братом і друзями пройшли Помаранчеву революцію у 2004 році та Майдан. На Майдані був неодноразово з Калінчуком М., Кондрасем М., Савчуком Д.Ф.

Коли  18 лютого Євген Онищук закликав усіх не сидіти вдома, а їхати на Майдан, він за годину зібрався і за шість годин був у Києві. Після повернення розповідав брату, як навколо падали вбиті та поранені, а він допомагав чим міг. Дуже пригнітила його звістка про захоплення  Криму «зеленими чоловічками». Рвався в Крим,записався добровольцем, говорив: «Прийде повістка – зразу піду». Довго чекав, а потім сам поїхав у військкомат. 8 серпня Івана Сову відправили на навчальний полігон в місто Яворів.

Він навіть не проходив медкомісію, а звідти його хотіли відправити назад додому (мав ваду руки після давньої травми). Іван відмовився і сказав: «Відправте додому чоловіка, з яким я служу. Йому 55 років,у нього сім’я і він хворий, а я залишуся». Молодший сержант Іван Сова служив  у 80 аеромобільній бригаді навідником гранатомета. Підготовка була сильна. Навчання мало тривати до початку вересня, але після наступу «сепаратистів» 28 серпня їх бригаду відправляють на схід. 30 серпня вони зупинилися біля міста Металіст, недалеко від Луганська, і там їх вперше обстріляли. В цей день Ваня  в останнє зателефонував до мами, привітав її з Днем народження. Наступні дні він зв’язувався по декілька хвилин тільки з братом, а той вже телефонував до батьків. Коли 2 вересня Іван зателефонував до Саші, то сказав: «Запах війни я  вже відчув добре». А 4 вересня вони розмовляли два рази по п’ять хвилин, тому що він був на передовій перед позиціями сепаратистів і там добрий був зв’язок. Останній раз він телефонував 5 вересня в 5.30 ранку і сказав: «Нас  мали вивезти вертуни,  але не вивезли, хоч би не попасти в оточення»,  повідомив, що два дні не буде на зв’язку.  І рівно через 12 годин о 17.30 Іван Сова загинув у бою, коли 80 аеромобільна бригада у складі 97 бійців на шести БТРах та двох танках (одного БТРа підірвали, не заводився) вирішила вирватись із оточення.  

Як  згадували його  бригадні друзі, що« вони ішли на пролом». Знали,що там може бути засада, тому що в 11.00 на цій же трасі розстріляли групу «Айдар». Викликали артилерію – ніякої відповіді. Тоді зі слів командира «хлопці попрощалися очима один з одним» і вирушили в дорогу. Бій був важкий, проти них виступили близько  300 сепаратистів. Іван мужньо тримався,вистріляв 16 магазинів. Разом з ним, на одному БТРі був Іван Лемещук із Ситного. Він загинув від першого удару гранатомета, а від другого загинув Іван Сова.

Хлопці із бригади декілька разів відвідували  батьків Івана. Командир Ігор Бездух говорив про Івана: «То мої очі».

2 серпня 2015 року – в день ВДВ відкрили меморіал на території частини, на якому золотими літерами вписані дев’яносто  чотири герої 80 аеромобільної бригади, які загинули під час АТО.

А також меморіальну дошку відкрито  у Козинському колегіумі, де навчався Іван. Відкриття меморіальної дошки.

Указом Президента України №282/2015 від 23 травня 2015 року “Про відзначення державними нагородами України” за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі у Збройних Силах України наш земляк, житель села Зарічного, молодший сержант Сова Іван Васильович, нагородений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно)

Вічна слава героям! 

nagoroda

Юрій Васильович Гнаткевич

Юрій Гнаткевич народився 4 квітня 1940 p. в селі Добривода Рівненської області, що у десяти кілометрах від Берестечка.

Його батько був у 1943 р. розстріляний німцями за зв’язки з УПА, а мати у 1944 р. була засуджена за допомогу воїнам УПА і провела десять років у концтаборах в містах Дудінці і Норильську.

Після закінчення в 1963 р. Київського педагогічного інституту іноземних мов аж до обрання у 1990 р. депутатом Верховної Ради Ю. Гнаткевич викладав німецьку мову в кількох київських вищих навчальних закладах. У лютому 1972 р. Ю Гнаткевич захистив кандидатську дисертацію з проблем методики викладання чужоземних мов. Він автор п’ятидесяти наукових публікацій, двох монографій і підручника. Упродовж вісімнадцяти років Ю. Гнаткевич очолював кафедру іноземних мов Київського політехнічного інституту, колектив якого у час пробудження демократії висунув його кандидатом у народні депутати України від Жовтневого району м. Києва.

Ю. Гнаткевич був делегатом установчого з’їзду Народного Руху України, головою його осередку в КПІ. У Верховній Раді він був заступником голови Комісії з питань освіти і науки, співголовою фракції безпартійних, головою парламентської групи „Україна -Німеччина”, членом Міжпарламентської Асамблеї Чорноморського економічного співробітництва. Ставши професійним політиком, він припинив викладати чужі мови, а став на захист своєї рідної. Протягом восьми років він керував Київською „Просвітою”, а нині очолює створений ним Київський благодійний фонд ім. Олекси Гірника „Українським дітям – українське слово”.

Юрій Гнаткевич – член Центрального Проводу Української республіканської партії „Собор” і Голова її Київської міської організації.

Ще більше інформації у Вікіпедії: http://uk.wikipedia.org/wiki/

Олексій Семенович Сова

Сова Олексій Семенович народився 25 березня 1963 року в с.Гранівка.

1980 р. закінчив Козинську школу.

В 1984 р. Олексій Сова закінчив військове училище і був направлений на службу в Вілючинск Камчатського краю.

Починав трудову діяльність зам політруком роти в судноремонтному батальйоні на заваді «Горняк», згодом став заступником начальника заводу. В 2000 році звільнився з військової служби і працював помічником начальника заводу по управлінню персоналом. З 2005 по 2010 р. депутат міської Думи, згодом обраний головою Думи Вілючинського міського округу.

З 2011 року – мер міста Вілючинськ.

«Я люблю свій город, – говорит Алексей Семенович Сова, – считаю, что он самый красивый и ухоженный в Камчатском крае, хотя сделать здесь надо еще очень много. Считаю одним из первоочередных задач – скорейшее и правильное реформирование ЖКХ, ремонт или даже обновление всех систем. И, конечно, тарифы. Люди, приходящие к нам с жалобами, поднимают именно эти вопросы».

Sova

Ананій Петрович Грановський

Ананій Петрович Грановський народився 1931 року в селі Гранівка на Радивилівщині.

У 1950 році закінчив Козинську середню школу. В 1953 році закінчив навчання у Даугавпільському військовому авіаційно-технічному училищі. Потім навчається у Львівському університеті. Диплом спеціаліста Ананій Грановський отримує у 1960 році. Всі роки його служби на Півночі були пов’язані з радіо-технічними військами. Не дивлячись на суворі військові випробування, він зумів зберегти високі людські якості і у всьому керуватись  найкращими військовими традиціями. Безліч посад обіймає Ананій Петрович, начальник групи земного забезпечення літаководіння, командир окремої радіолокаційної роти, заступник начальника і начальник штабу полку. Згодом працює начальником групи оргштатного відділу в Головному штабі військ ПВО. За хороші успіхи та військові досягнення нагороджений орденом Червоної Зірки та медалями.

Тамара Іванівна Бацмай

«Абетка», що виправляє мовні дефекти

Рівнянка Тамара Бацмай працює в Головному управлін­ня Пенсійного фонду України в Рівненській області, знайо­мить жителів краю з особли­востями пенсійного забезпе­чення громадян та новинами пенсійного законодавства. А у вільний від роботи час любить писати вірші, особливо для малечі, що дуже складно, ос­кільки діти розрізняють фальш. її поезії вчать малюків доброти, любити своїх батьків, країну, зрештою, світ навколо нас.

Саме п’ять дитячих книже­чок, об’єднаних у серію «Світ навколо нас», — «Про фігури», «Працьовитий павучок», «Іжачок-хитрячок», «Моя Україна» і, звичайно ж, «Абетка», що вип­равляє мовні дефекти дітей, — презентувала нещодавно Та­мара Іванівна. Адже за другою освітою Тамара Бацмай — психолог-дефектолог. Книжка з ці­кавими текстами та яскравими ілюстраціями швидко розій­шлася серед читачів по Україні.

«Бродить бик біля болота, / Бик гукає бегемота, / Бегемот бурчить з болота: / «Брате бик, найшла дрімота», — ось такі віршики-скоромовки допо­магають дітям виправляти мовні дефекти. «Абетка» Тама­ри Бацмай стала настільною книгою для вихователів та ло­гопедів. Від батьків та фахівців чула, що легкі веселі віршики творять дива, а столичні лого­педи стверджують, що ця книжка допомагає навіть до­рослим людям, які, приміром, трохи шепелявлять, гаркавлять або «ковтають» деякі звуки.

У книжці «Працьовитий па­вучок» авторка звернула увагу на певну складність засвоєння звуку «П», тому й текст наси­чений цим звуком у різних ва­ріаціях, що не тільки сприяє виправленню мовних дефек­тів, а й свідчить про багатство та різнобарвність рідної мови: «Павутину поміж трав Павучок маленький ткав, / Працював він без упину, / Пружну виткав павутину».

«Моя Україна» — це книжка, де зібрана інформація, яка спонукатиме пишатися своєю землею, своїм родоводом. У вступному слові авторка звер­тається до читача: «Дорогі мої маленькі друзі! Ви народилися на унікальній землі, багатій надрами, історією, традиціями, працьовитими людьми… Любіть цю землю, шануйте її, пишай­теся нею і вона відплатить вам сторицею. І де б ви не були, які б світи не бачили в майбутньо­му, завжди у рідній стороні бу­де смачнішою вода, яснішим небо, зеленішою трава і солод­шим повітря… Тому що це ва­ша земля, ви вперше тут поба­чили світ, тут — ваша пуповина і коріння вашого роду».

— Усе, що ми творимо для дітей, має торкати їхні душі, бо не можна змусити щось полюбити, бо любити взагалі не можна змусити. Я надаю перевагу маленьким читачам, тому що вони сприймають життя по-іншому: добріше і світліше, а це надихає, — ка­же Тамара Бацмай.

BacmajT

На знімку: поетеса Тамара Бацмай презентує свої книжки для малечі.

Фото надано Олександрою Юрковою.

Василь Дмитрович Сень

Сень Василь Дмитрович народився у 1951 році в с.Боратин Радивилівського району.

Тут і промайнуло його дитинство. Початкову та середню освіту здобув у Козинській середній школі. Після закінчення школи, юнака
зараховують студентом Львівського університету, а саме хімічного факультету. Згодом його відправляють на практику в Норильський район Московської області. Тут він навчається в аспірантурі. Після закінчення практики він мав повернутись назад у Львів, але завдяки проханням, лишився у Москві. Було докладено чимало зусиль, щоб
він навчався в аспірантурі. Навчання тривало три роки. Василь Дмитрович багато працював, захистив дисертацію. Йому присвоєно звання «Кандидат хімічних наук».

Василь Іванович Маніта

У 1965 році закінчив Козинську середню школу, зараз завідувач навчально-методичним кабінетом Львівського коледжу державного університету інформаційно-комунікаційних технологій, кандидат історичних наук, доцент